Ïàäàþùèé ñíåã

Про коріння й каміння

  • Про коріння й каміння

Ця земля не відпускає, тягне й кличе до себе. Та й як інакше? Адже в ній лежить мої діди й прадіди, з неї проростає коріння мого роду.

Їхні тіла стали живильною силою для черешневих садів, якими славиться моя земля.

Їхні душі стали надійним оберегом для нас, їхніх нащадків.

Не має значення, довелось нам зустрітися за життя чи лише на кладовищі, вони дали і продовжили життя роду, вони так чи інакше живі у нашій памяті, частина кожного з них є у нас і наших дітях.

Так чи інак у нашому роді повторюються імена. Свідомо називаючи дитину на честь когось із предків, ми наділяємо її долею тої людини. Тому нам здається, що імена дітей ми обрали самі, користуючись власними критеріями. Але виявилося, що всі вони вже були в родині. І це також подовження і звязок із родом. Це память про минуле, що зберігається у майбутньому.

Такі усвідомлення бувають нечасто. Зазвичай ми живемо, не задумуючись про такі речі. Будуємо своє життя наче за своїм сценарієм, по-новому. Але так чи інакше, ми виконуємо програму, закладену нашими предками. Ми проявляємо риси характеру, здібності, які подарував нам рід. Свідомо ми можемо щось змінювати, від чогось відмовлятися, щось набувати. Але основа залишається.

Ми беремо від роду все погане й корисне, таланти і хвороби, колір очей і форму стопи, уміння виживати чи коритися обставинам. Ми можемо вдосконалювати краще й позбуватися гіршого. Додавати свіжої крові й дарувати життя. Але глибоко всередині ми маємо свій стрижень генетичний код свого роду.

Ця земля, з якої проростає моє коріння, дала мені все, що могла. Силу прорости й витягнутися на певну висоту. Більше вже не можу взяти нічого. Моє дерево виросло й пустило віття, зазеленіло й заквітло, потяглося до сонця й неба. Тепер в нього інші джерела енергії повітря, сонце, дощ. Земля дає мені опертя й впевненість. Я міцно стою на своїх ногах, відчуваю за собою кілька поколінь предків. Усі вони мали міцний характер і сильну волю до життя, були норовливими, працьовитими й впертими. Все це є й у мені, й за ту силу, яку відчуваю в своєму корінні, я не втомлююся дякувати. Дякую памяттю й продовженням роду, дякую розвитком і вдосконаленням. Але як дерево не може рости вгору, коли віти привязані до землі, так і я більше не можу рухатись далі, не обірвавши ці мотузки.

Каміння потрібне для того, щоби міцно тримати коріння й підпирати стовбур. Бо дерево росте й стає розлогим і важким від плодів, що зріють на його вітах. Колись у майбутньому ці плоди дозріють і впадуть на землю, щоб прорости й дати нове життя й час для руху вгору, до сонця й неба.

Сміливим рухом обрізаю мотузки, залишаю каміння підпирати стовбур й лечу догори. Вільна й нова, і водночас та сама, але з оновленим усвідомленням себе і свого життя. Вдячна людям і ситуаціям, що допомогли трансформуватися й звільнитися від непотрібного, пройти болісний, але такий потрібний процес переродження.



04.12.2017 00:00:00
0
434

Коментарі:

Увага: HTML символи заборонені!