Як допомогти дитині у вимушеній міграції?

  • Як допомогти дитині у вимушеній міграції?

Леся зі своєю донькою, 10-річною Поліною, знаходять у Франції краєвиди, які нагадують їм про Україну. А ще – знайомлять з українськими традиціями родину, яка прийняла їх як вимушених переселенців. Що ще можна зробити, щоб у часи відірваності від рідної землі мінімізувати вплив стресових факторів і навчитися з дитиною жити «тут і зараз», не втрачаючи зв’язку зі своїм корінням?

У цій статті ви прочитаєте:

  • Що сприятиме швидшій адаптації дитини на новому місці
  • Як допомогти малечі зберегти за кордоном відчуття своєї національної ідентичності
  • Досвід українських мами і доньки в умовах вимушеної міграції

Війна розкидала українців по всіх усюдах. Найбільше серед тих, хто був вимушений виїхати, звісно, жінок і дітей. Чимало з тих мам, які зараз перебувають зі своїми дітьми у вимушеній міграції, мої близькі приятельки, які діляться в соцмережах особистим досвідом.

На жаль, наслідки пов’язаного з несподіваним переїздом стресу можуть розвиватися в перспективі. Як-от, флешбеки (жахливі спогади). Але є й добра новина: гнучка дитяча психіка дозволяє малечі швидше адаптуватися до нового місця, нових людей і правил.

Психологи сформулювали основні поради, до яких варто прислухатися, щоб спростити цей процес.

Відвертість і довіра

Дітям треба обов’язково пояснювати в доступній для них формі причини рішення про переїзд; чому вони опинилися саме там, де опинилися; і як зміниться у зв’язку з цим їхнє життя.

Якщо ви не знаєте, коли повернетеся назад (якщо взагалі плануєте повертатися), то хай про цю невизначеність знає й ваша дитина. Адже, погодьтеся, якщо їй обіцяти, що «вже до осені ми будемо вдома і ти підеш у свою рідну школу»), ризикуєте ще більше посилити стрес розчаруванням, коли цього не станеться.

Якщо дитина постійно запитує, коли закінчиться війна, поясніть їй, що не можете відповісти на це запитання, але вірите у Перемогу. Адже українці віддано відстоюють незалежність своєї країни.

Редакція рекомендує: Книга Корисні батьки | Езра Щебальський. Виховання – це насамперед наповнення через тілесний та емоційний контакт, вважає засновник еволюційного методу у педагогіці і психології Езра Щебальський. У своїй книзі батько чотирьох дітей просто й доступно відповідає на запитання, пов'язані із формуванням особистості людини. Книга розкриває читачам базові психологічні закони розвитку дитини, відповідно до кожного з шести вікових періодів від 0 до 6 років. Ви відкриєте для себе інструменти, що допомагають грамотно виховувати малюка і яскраво розкривати його вроджений потенціал.

Базові потреби мають першочергове значення

Ідеться про налагоджений ритм дня, якого слід дотримуватися настільки, наскільки це можливо.

  • У вашої дитини має бути достатньо часу для сну, фізичної активності і для прогулянок на свіжому повітрі. Так, про це пишеться і говориться скрізь, і ви, напевно ж, сто разів про це чули, але варто повторити ще раз, бо йдеться про базові потреби, які мають першочергове значення.
  • Щодо фізичної активності. Якщо ваша дитина у рідному місті відвідувала якусь спортивну секцію, дуже небажано переривати заняття. Якщо немає змоги знайти таку секцію на новому місці, знайдіть можливість для дитини тренуватися за допомогою відеоуроків у Ютубі, або онлайн зі своїм тренером.
  • Окрема тема – харчування. Можливо (особливо якщо ви переїхали до іншої країни), ваш звичний раціон змінився. Пам’ятаймо, що харчування впливає не лише на стан нашої травної системи й організму в цілому. Є продукти та інгредієнти, які сприяють зниженню або підвищенню тривожності. Ми про це вже писали в окремій статті.

Читайте також: Тривожність і харчування: причому тут цукерки?


І не забувайте: задоволення базових потреб та щоденний ритм потрібен не лише дитині, а й вам самим: у вас має бути простір для турботи про себе, щоб відновлювати сили і підтримувати форму.

Редакція рекомендує: Роздуми за філіжанкою кави | Ольга Альохіна. Смак кави буває різним, як і смак миттєвостей нашого життя. Про це і не тільки про це книга Ольги Альохіної, яка ненав’язливо спонукає до роздумів. Про взаємини. Про внутрішні переживання. Про життєвий вибір, який робимо щодня. Авторка – психологиня та гештальт-терапевтка, яка пропонує вам знайти у життєвій метушні час для того, щоб зупинитися і подумати…

«Ми зіткані з емоцій…»

Злість, дратівливість, страх самотності, неконтрольований плач, проблеми зі сном, відсутність апетиту, переживання почуття «мене не люблять». У підлітків – низька самооцінка, втрата ілюзій, недовіра до всього світу, бунтарська поведінка… Або ж – почуття відчуженості. Це лише неповний перелік ознак, що свідчать про посттравматичний стан.

Ось що говорить з цього приводу лікар-психотерапевт і дитячий психіатр Олег Романчук: «У цій ситуації усі почуття природні – і вони допомагають нам розуміти значення нашого досвіду, шукати спосіб, як на нього мудро відповісти. І в цьому дітям дуже потрібна підтримка дорослих – їхній біль та смуток важливо з ними розділити; енергію злості скерувати у конструктивне русло; у відповідь на їхню тривогу – створити відчуття відносної безпеки, плекати мужність та надію; свою вдячність – висловити, своєю радістю – поділитися…».

Редакція рекомендує: Книга Воркбук 15 хвилин для нас | Ганна Набільська Педагогиня, сертифікований коуч і дбайлива мама Анна Набільська створила чудовий воркбук для того, щоб допомогти батькам проводити час зі своїми дітьми змістовно, але при цьому цікаво й невимушено. Це книга-тренінг для спільної роботи, практикум для розвитку навичок міркувати, ділитися ідеями і жартувати. Книга торкається найрізноманітніших питань: правила для сімейної наради; мозковий штурм як спосіб вирішувати проблеми; цінність часу і як знаходити позитив у будь-якій ситуації. І навіть – як складати резюме для отримання роботи своєї мрії!

Фахівці радять:

  • Робіть усе для того, щоб у малечі було щасливе дитинство попри всі негаразди, навіть в умовах вимушеної міграції.
  • Якщо наближаються якісь важливі події (день народження, державні свята тощо), за можливості святкуйте їх.
  • Можна створювати приємні моменти, організовуючи зустрічі з друзями, новими знайомими або екскурсії до цікавих місць.
  • Максимально намагайтеся зберігати звичні довоєнні сімейні традиції (і народні теж), але, крім того, можна створювати й нові.
  • Сучасні гаджети допомагають підтримувати зв’язки на відстані. Мабуть, зайве говорити, що це дієвий інструмент для збереження емоційної єдності родини, розділеної війною.
  • Пам’ятайте минуле, сміливо мрійте про майбутнє, розмовляйте з дітьми про це майбутнє, малюйте його, бо це дає натхнення пройти через випробування. В умовах війни важливо допомогти дітям зберегти цілісність своєї життєвої історії.

До речі, цю історію дійсно можна фіксувати, підійшовши до справи креативно: заведіть спеціальний альбом або зошит, який стане своєрідним щоденником. У ньому можна разом з дитиною записувати свої коротенькі враження, прикрашати малюнками, вирізками, світлинами своїх рідних, а також нових місць і знайомих… Не постійно ж сидіти в телефоні.


Читайте також: Як підтримати себе під час війни. Частина друга: почуття


Щодо практики збереження традицій, хочу навести живий приклад з досвіду вимушених переселенок до Франції Лесі Кирій і її доньки Поліни. Ось чим ділилася Леся в соцмережах у період великодніх свят.

«Сьогодні ми з Поліною відзначаємо два свята – нашу Вербну Неділю та католицький Великдень, який святкує переважна більшість французів. Не зважаючи на те, що у Франції їхню Вербну Неділю називають "Пальмовою" (бо тут ростуть пальми), ми з Поліною і на узбережжі Атлантичного океану знайшли українську вербу)) І «побили» вербою нашу французьку родину, бажаючи їм всіляких благ та здоров'я, а всім нам перемоги України над рашизмом.…»

«Ми з Поліною прикрасили писанками великоднє дерево до українського Великодня та частували французьку родину нашими великодніми смаколиками: сирними пасочками, крашанками, холодцем із хріном, окрошкою. Молимося... Молимося за всіх українців, за всіх, хто захищає і допомагає захищати нашу державу!»

Творчість як терапія і як прояв патріотизму

Про арт-терапію, яка допомагає у вирішенні багатьох психологічних проблем і сприяє загальному розвитку, ми писали неодноразово. Зараз бачу на прикладах з життя, як до неї вдаються мами з дітьми у вимушеній міграції: створені разом малюнки, вишиванки, аплікації, вірші, присвячені любові до рідної України та вдячності до наших захисників.

Разом з тим, це формує почуття патріотизму та досвід волонтерства. Так, Галя з чотирирічним Глібом разом розфарбовують вирізані з картону жовто-блакитні сердечки, на зворотному боці яких вказано реквізити рахунків для допомоги ЗСУ. І роздають в американських супермаркетах.

Навіть зачіска може бути способом заявити про належність до свободолюбної української нації. Так, Світланка, донька ще однієї моєї приятельки, має зараз зачіску дуже стильну: уся Варшава озирається на маму з дівчинкою, у якої на голові повно дрібних жовто-блакитних косичок, і люди просять дозволу з ними сфотографуватися.

А 13-річна киянка Поліна Цукренко в умовах вимушеної міграції бере участь у концертах на німецькій сцені, виконуючи українські пісні і таким чином пропагуючи у світі українську культуру…

Візьміть у союзники книжку

Дітям молодшого віку багато речей можна пояснити у казковій формі. Спробуйте створювати казки самостійно (на тему казкотерапії теж є статті на нашому сайті). Казки допомагають «прожити» власний досвід через вигадані образи. Наприклад, придумайте власну казку про маму-пташку і маленьке пташенятко, які через війну мусили покинути своє гніздечко і поки що пожити в безпечному місці. Придумайте разом з дитиною продовження і щасливе завершення казки про те, що їхній чудовий ліс обов’язково відродиться, і пташки туди повернуться…


Читайте також: Казка, що зцілює


До речі, в асортименті книг в інтернет-крамниці «Колеса Життя» є чудові видання для батьків і дітей: повчальні казки, казки-розмальовки; ворк-буки, які підкажуть, як плідно, весело й корисно провести час з дітьми; книги з серії «Маленькі дослідники» та багато іншого. Обов’язково зайдіть у розділ «Продукція», щоб вибрати собі до душі.

Редакція рекомендує: Книга Хто такі Чемнята і Нечеми? | Уляна Письменна. Як пояснити маленькій дитині, що таке такт, скромність, толерантність, взаємоповага – зрозумілою для неї мовою? Українська письменниця Уляна Письменна придумала простий і цікавий спосіб це зробити – вона знайшла потрібні слова й створила з них веселі дитячі вірші. Книгу «Хто такі Чемнята і Нечеми?» активно використовують у своїй роботі вихователі і вчителі, психологи та фахівці з казкотерапії.

Трохи статистики

  • За останніми даними ООН, в Європі перебуває майже 5 мільйонів українських біженців. Більше половини з них отримали тимчасовий захист, або подібний статус в європейських країнах. Десятки тисяч українців або вже приїхали, або отримали дозвіл на перебування в США та Канаді.
  • Згідно з дослідженням Київського міжнародного інституту соціології, проведеним у травні 2022 року, у випадку збереження військової загрози майбутнє своїх дітей в Україні планують менше половини українців.
  • На переконання директорки Інституту демографії та соціальних досліджень Елли Лібанової, приблизно 10-15% українців, що виїхали за кордон, рятуючись від війни, вже зараз не планують повертатися назад, хоча більшість із них хочуть додому.

Алла Акіменко,
редакторка Інтернет-порталу «Колесо Життя»


Нижче читайте розповідь мами у вимушеній міграції про те, як донька переживала цей етап змін – спеціально для «Колеса Життя»

Леся Кирій, журналістка, м.Суми. Донька Поліна, 10 років. Виїхали до м. Ploeren/Vannes, France.

«Для Поліни найскладнішим було не плакати. Вона дуже емоційна дівчинка, і поки ми були у Сумах, вона плакала від сирен, від звуків вибухів, від новин. Ми спали одягненими, знімали лише взуття. Наплічник з першими необхідними речами завжди стояв поруч. Лунала сирена, ми взувалися і бігли до підвалу. Потім тато переконав Поліну, що вона сильна дівчинка, що вона може впоратися зі своїми емоціями і не плакати щоразу. "Ти у мене – бієць! Ти – дракон!" – казав тато, пригадує Поліна.

І я, і Поліна вперше опинилися в Європі. Поліна раділа, що ми подорожуємо, вона побачила новий світ, нові міста. Коли ми прибули до Плорену, там побачили блакитне небо, розкреслене уздовж та впоперек білими смугами від літаків. Ми потроху почали звикати до постійного гулу літаків і до того факту, що ці літаки не несуть бомб.

Найскладнішим було поїхати з дому. Ні я, ні Поліна цього не хотіли – їхати з рідного дому у повну невідомість та невизначеність. Також спочатку дуже важко було без знання мови, перекладач не завжди транслював правильно, іноді зовсім не вдавалося порозумітися з французами. Поліна одразу пішла до школи. Дитячий та педагогічний колективи її добре прийняли. Початковий рівень володіння англійською мовою допоміг краще порозумітися з французькими дітьми. Тут дуже ввічливі і толерантні діти. Набагато менше дитячої жорстокості та дитячого булінгу.

Навчання у школі дуже насичене розважальною програмою. Особливих складнощів, пов'язаних з переїздом, Поліна не відчула. Навпаки, морське та океанічне повітря пішло їй на користь – вона раніше була дуже вразливою до постійних застуд та пневмонії. З позитивного – Поліна знайшла нових друзів і живе безтурботним насиченим яскравим життям 10-річної дитини. Без війни. З негативного – вона так само дуже сумує за нашим татом, який лишився захищати Україну. А також скучає за домом, за нашим тваринами – котом та собакою..».

11.07.2022 12:48:07
0
98

Коментарі:

Увага: HTML символи заборонені!