Скрипаль, який прославив Україну

  • Скрипаль, який прославив Україну

Наша культура наповнена геніями літератури, музики, живопису. На жаль, про багатьох з них ми знаємо дуже мало чи зовсім не знаємо. Один з геніїв українського музичного світу – скрипаль і диригент Богодар Которович – все своє життя славив країну, в якій жив і працював. Маестро – один з небагатьох музикантів світу, який мав честь двічі грати на скрипці Ніколо Паганіні. І саме це досягнення, можливо, стало його прокляттям.

Євгенія Басалаєва Відома піаністка, громадська діячка, Народна артистка України, професор, кандидат мистецтвознавства (доктор філософії), професорка Сіднейської консерваторії (Австралія). Співзасновниця Національного камерного ансамблю «Київські солісти», засновниця та президент Культурно-мистецького благодійного Фонду «Київ-Класік», засновник та художній керівник низки музичних культурних проектів. Дружина видатного українського скрипаля, диригента і педагога Богодара Которовича.

Як в руках маленького Богодара з'явилася скрипка?

Народився Богодар на території теперішньої Польщі, коли йому було приблизно два роки, його родину депортували, як і багатьох українців з тих земель. Вони оселилися у містечку Жабки на Холмщині (прим. ред. Холмщина – історико-географічна область Русі, розташована на захід від середини річки Західний Буг; сьогодні не є територією України), а пізніше переїхали до Львова. Батько маленького Богодара дуже любив мистецтво і співав у хорі оперного театру. Саме за театральними лаштунками проводив дитинство маленький хлопчик. Він з захватом слухав оперні арії, спогади про які залишились з ним на все життя.

Власна музична кар’єра Богодара почалась у 3,5 роки, коли до дитячого садочка прийшли викладачі музики і запросили дітей на навчання. Хлопчик зростав у повоєнні роки і тоді музика була одним з небагатьох засобів відпочинку і розвитку. Богодар закохався у музику і у скрипку, з якими було пов’язано все його подальше життя.

Кажуть, що пан Которович мав можливість грати на скрипці Ніколо Паганіні. Це правда?

Так, це абсолютна правда. Богодар мав дві такі можливості. Перший раз він зустрівся зі скрипкою Паганіні у 1971 році, коли переміг на міжнародному конкурсі скрипалів, присвяченому великому музиканту. Тоді Богодар грав у приміщенні музею, де зберігалися коштовні інструменти.

А другий раз скрипка сама «приїхала» до нього. У 1999 році нам зателефонували додому і сказали, що італійці мають бажання привезти скрипку самого Ніколо Паганіні в Україну, щоб на ній зіграв видатний скрипаль Богодар Которович. Це була скрипка, яку називали «Вдова Паганіні», тому що великий музикант не дозволив нікому на ній грати після його смерті. Кажуть, що саме на цій скрипці Ніколо грав на одній струні.

З цією скрипкою пов’язана дуже містична історія. Було заплановано два концерти – у філармонії для представників керівництва країни і у оперному театрі для всіх бажаючих. Богодар ретельно готувався до виступу, репетирував… Але на репетиції скрипка звучала дуже глухо. Я, навіть, почала перейматися тим, що ж буде на концертах. А Богодар сказав: «Зіграємо, як буде».

Після цього і почалась містика. Перед першим концертом скрипку під охороною принесли за куліси і я звернула увагу, що над нею ніби літають пушинки кульбабки, хоча для них був давно не сезон. Я побачила це і забула, доки не почався концерт. Богодар взяв до рук інструмент, почав грати… і здивував і мене, і себе. Звук скрипки був настільки дзвінкий, ніби на нього додатково накладали звукові ефекти. Та це ще не все. Ми обидва відчували впродовж всього концерту, що на сцені був хтось третій. Я грала на роялі, Богодар на скрипці і більше нікого не повинно було бути – але ми точно відчували присутність ще когось. А Богодар ще й чув, як нібито хтось грає за кулісами на скрипці паралельно з ним.

Можна було б списати це на хвилювання перед важливим концертом, але ввечері, коли ми вечеряли з організаторами, директорка музею Паганіні пані Марія розповіла, що такі дива відбувається на кожному важливому концерті.

Ця історія цікава і трагічна одночасно. Через два місяці після концерту у Богодара почали відніматися два пальці на лівій руці. Пів року ми намагалися вилікувати його руку, але марно. Тож він був вимушений завершити свою кар’єру скрипаля і продовжував працювати вже як диригент і педагог. До останніх днів життя він був впевнений, що цей злий жарт з ним зіграв саме Паганіні.

Чим маестро Которович відрізнявся від інших скрипалів?

Я вважаю, що такі генії, яким був Богодар, не сцені не виступають, вони на сцені творять життя.

Нещодавно відбувся Перший міжнародний конкурс імені Богодара Которовича. Як ви зважилися у такі непрості часи взятися за організацію величезної події?

З 2010-го я кожного року проводила MAESTRO-fest, який був присвячений ювілейним датам Богдана Которовича. На фестиваль приїжджали його друзі, відомі зірки, легенди музичного світу. До 80-річчя маестро мені хотілося зробити щось величне, значуще і я вирішила спробувати отримати грант на проведення великого музичного конкурсу. За три тижні після відправки документів, мені наснився сон, після якого я зрозуміла, що Богодар все владнає. Так і сталося – я виграла грант і мені вдалося зробити неможливе. Буквально за 2–3 місяці була написана біографічна книга, відзняті декілька документальних фільмів і рекламний ролик, зроблений сайт. І конкурс відбувся. Він перевершив всі мої очікування. Зібралася сотня виконавців феноменального рівня і всі вони грали на честь Богодара.

Ми маємо пишатися своїми геніями, розказувати про них і будувати свою історію. Саме про це для мене є конкурс – розповісти про великого генія нашої країни, щоб привернути увагу до всієї української культури.

Сьогодні, коли у світі вирує пандемія, на допомогу людині може прийти духовність, справжнє мистецтво і музика, які наповнюють нас красою життя. Тільки так ми переживемо ці непрості часи.


Бесіду вела Наталка Тлумацька
09.11.2021 09:37:51
0
84

Комментарии:

Внимание: HTML символы запрещены!
Хотите, мы Вам перезвоним?


© Интернет-магазин «Колесо Жизни»
Принимаем к оплате: